Пола Гоукінз - Дівчина у потягу: огляд
Маючи вільний час впродовж зимових свят і повне небажання навантажувати себе чимось на зразок Фолкнера чи Пруста, я вирішив прочитати щось із детективів-бестселерів New York Times. Вибір впав на психологічний триллер Поли Гоукінз “Дівчина у потягу”.
Основна частина розповіді йде від імені Рейчел Вотсон - невротичної алкоголічки, що більше року страждає через розлучення з чоловіком. Сама оповідь являє собою внутрішній монолог, потік свідомості Рейчел, яка постійно обіцяє собі кинути пити а на вечір не може собі відмовити у вині чи віскі. На ранок вона картає себе за вчорашнє. І так впродовж всього роману. Їй соромно, що вона причиняє незручності люб’язній подрузі, що прихистила її після того, як старе помешкання зайняла нова дружина Скотта (колишній Рейчел). Рейчел обіцяє вступити до спільноти анонімних алкоголіків і навіть один раз відвідує їхнє зібрання, але пиячити так і не припиняє. Загалом, Рейчел виглядає доволі нікчемною. Вам же не подобається дивитись на п’яниць, що вештаються вулиця, щось кричать і блюють?
Події розгортаються навколо зникнення жінки на ім’я Меган. Обкладинка говорить “Ти не знаєш про неї нічого. Зате вона знає про тебе все”. Так от, це Рейчел мала б знати все. Вона кожен день їздить потягом до Лондона і роздивляється будинок Меган у вікно, але, насправді не знає про неї нічого, тому, певно напис на обкладинці про інших людей.  Всі знання Рейчел - це лише фантазії на тему побаченого.
Тепер про зникнення. За збігом обставин Рейчел опиняється в цей час поблизу помешкання Меган. Вона могла б бути гарним свідком, як би не була тоді п’яна і пам’ятала щось. Весь роман вона намагається повернути собі пам’ять. Саме спогади Рейчел призводять до розв’язки.
Жанр книги визначають як психологічний триллер, але з останнім словом мені складно погодитись. Це не триллер точно. Детективна частина тут нудна і повільна. Все відбувається в кінці. Хоча зізнаюсь, побачити вбивцею саме цю людину я зовсім не очікував. Для Гоукінз, зникнення Меган - це лише привід щоб історії жінок, яких зламало горе і які самі впоратись з цим не змогли а їхні чоловіки виявились мудаками, що не підтримали їх. Благо є психотерапевт Камаль Абдик, який допомагає піднятись на ноги.

Для чоловіків ця книга буде нуднуватою - ну занадто вже все сентементально. Головну мораль я вже розкрив в попередньому абзаці. Чогось особливо художнього  і красивого тут немає тому виділяти час на цю книгу я б не радив.