Пола Гоукінз - Дівчина у потягу: огляд
Маючи вільний час впродовж зимових свят і повне небажання навантажувати себе чимось на зразок Фолкнера чи Пруста, я вирішив прочитати щось із детективів-бестселерів New York Times. Вибір впав на психологічний триллер Поли Гоукінз “Дівчина у потягу”.
Основна частина розповіді йде від імені Рейчел Вотсон - невротичної алкоголічки, що більше року страждає через розлучення з чоловіком. Сама оповідь являє собою внутрішній монолог, потік свідомості Рейчел, яка постійно обіцяє собі кинути пити а на вечір не може собі відмовити у вині чи віскі. На ранок вона картає себе за вчорашнє. І так впродовж всього роману. Їй соромно, що вона причиняє незручності люб’язній подрузі, що прихистила її після того, як старе помешкання зайняла нова дружина Скотта (колишній Рейчел). Рейчел обіцяє вступити до спільноти анонімних алкоголіків і навіть один раз відвідує їхнє зібрання, але пиячити так і не припиняє. Загалом, Рейчел виглядає доволі нікчемною. Вам же не подобається дивитись на п’яниць, що вештаються вулиця, щось кричать і блюють?
Події розгортаються навколо зникнення жінки на ім’я Меган. Обкладинка говорить “Ти не знаєш про неї нічого. Зате вона знає про тебе все”. Так от, це Рейчел мала б знати все. Вона кожен день їздить потягом до Лондона і роздивляється будинок Меган у вікно, але, насправді не знає про неї нічого, тому, певно напис на обкладинці про інших людей.  Всі знання Рейчел - це лише фантазії на тему побаченого.
Тепер про зникнення. За збігом обставин Рейчел опиняється в цей час поблизу помешкання Меган. Вона могла б бути гарним свідком, як би не була тоді п’яна і пам’ятала щось. Весь роман вона намагається повернути собі пам’ять. Саме спогади Рейчел призводять до розв’язки.
Жанр книги визначають як психологічний триллер, але з останнім словом мені складно погодитись. Це не триллер точно. Детективна частина тут нудна і повільна. Все відбувається в кінці. Хоча зізнаюсь, побачити вбивцею саме цю людину я зовсім не очікував. Для Гоукінз, зникнення Меган - це лише привід щоб історії жінок, яких зламало горе і які самі впоратись з цим не змогли а їхні чоловіки виявились мудаками, що не підтримали їх. Благо є психотерапевт Камаль Абдик, який допомагає піднятись на ноги.

Для чоловіків ця книга буде нуднуватою - ну занадто вже все сентементально. Головну мораль я вже розкрив в попередньому абзаці. Чогось особливо художнього  і красивого тут немає тому виділяти час на цю книгу я б не радив.

Рецензия на статью "О состоянии литературы в Украине сегодня" сайта Leport
http://www.leport.com.ua/?p=176

Уважаемый Геннадий Иванович
Как следует из названия, Ваша статья посвящена достаточно актуальному вопросу сегодняшнего
состояния украинской литературы. Она имеет несколько хороших идей, однако с некоторыми утверждениями я не согласен.
Вы пишете, что «литература – это своеобразный индикатор, лакмусовая бумага, взглянув на которую, можно составить точное впечатление о состоянии общества в целом и его культуры», однако это не так. Еще в первые десятилетия ХХ века творческие люди заметили, что художественное произведение отображает не столько окружающий мир человека, сколько воспринятый человеком образ этого мира. Каждый человек видит окружение по-своему. Это открытие привело к появлению экспрессионизма, который стремится не к воссозданию действительности, а к выражению внутреннего состояния автора.
Вы делите литературу на «хорошую» и «плохую», но почти не наводите критерии классификации. Для плохой это лишь отсутствие красоты слога и стройности изложения, хотя нам известно, что «красота» это субъективное понятие. Красивым в разные эпохи люди разных культур считали разные вещи. О качествах «хорошей» литературы Вы вообще умалчиваете.
Вы говорите, что «за последние двадцать лет население деградировало в культурном отношении настолько, что уже не способно читать и понимать Толстого или Чехова» и предлагаете исправить эту ситуацию учреждением «цензуры которая могла бы отсеивать «плохую» литературу», однако забываете, что в подобных ситуациях есть высокий риск сжечь на костре произведения Э.М. Ремарка или Б.Брехта как это случилось в Германии в 1933 г.

Я надеюсь, что ясно изложил свои мысли и Вы учтете их.

Laibach в КНР 

Словенський рок-гурт Laibach став першим західним гуртом, якому дозволили дати концерт в Пхеньяні. На їхній виступ в столиці Північної Кореї зібралось близько 1500 чоловік. Іноземні відвідувачі розповідають, що реакція публіки була позитивною, але дещо стриманою. Близько десятої частини відвідувачів складали іноземці: дипломати, працівники неурядових організацій, туристи.
За рівнем епічності студійних записів і живих виступів Laibach один з не багатьох гуртів, що може рівнятись Rammstein. Вони поєднують різкі звуки промислового походження із психоделічними відео.
Словенці занепокоєні тим, що Laibach заграють зі сталінською та фашистською символікою, тому їхні концерти розглядають скоріше як політичні акції. Критики приписують гурту симпатію до тоталітаризму та прославлення його. Послідовники ж у свою чергу стверджують, що музиканти насміхаються над тоталітарною ідеологією.
45-хвилинний концерт частинами сильно відрізнявся від звичайного сету гурту. Laibach зіграли декілька каверів, серед яких такі пісні з популярного в Кореї м’юзіклу "Звуки музики" як "Edelweiss" і "Do-Re-Mi". Вони також виконали виконали корейську народну пісню в супроводі корейського піаніста.
Членам північнокорейського уряду не дозволили відвідати концерт, повідомляє портал 24ur.com.
Laibach планують й інші виступи в Кореї. Було проведено концерт норвезького митця Мортена Травіка, який вже організовував деякі проекти в закритій країні. За інформацією гурту вони були запрошені владою на святкування 70-річчя з часу завершення Світової війни та звільнення корейського півострова з-під окупації Японії.
Гурт із шести чоловік став першим західним гуртом, якому дозволили вживу заграти в Північній Кореї. Влада контролює, яку музику її громадяни можуть слухати. Втім, музика із закордону в останнє десятиріччя знаходить більше шляхів у закриту країну завдяки CD-дискам та USB-накопичувачам.

Навіщо потрібні філософи?



Мене часто питають: “Навіщо країні філософи чи історики? Вони не виготовляють матеріальних благ, не допомагають людям як от лікарі чи психологи. Користі від них ніякої”.
По-перше, будь-які ідеї, є частиною культури, а значить служать адаптації людини до навколишнього середовища. Звісно цю їхню функцію не так помітно, як у випадку зі знаряддями праці, продуктами харчування, ліками чи іншими матеріальними речами, але вона є.
Ще в ХІХ ст. Бронислав Маліновський довів, що в культурі не існує безглуздих елементів.
Тепер щодо філософів. В тому ж ХІХ ст. Карл Маркс довів, що зміни в соціальній, політичній, культурній сферах спричиняються розвитком виробничих сил. Втім, приклад вчення соціалізму, до якого доклався і Маркс, є прикладом того, що не лише економіка формує людське життя, а й ідеї. Я переконаний, що якби не думки, висловлені Робертом Оуеном, Анрі Сен-Сімоном, Шарлем Фур’є не було б встановлено соціалістичні режими в понад 20 країнах світу впродовж ХХ ст.
Тепер інший філософ - Фрідріх Ніцше. Інтепретована на свій лад, його філософія стала частиною ідеології нацизму. Перекручуючі його ідеї і в такий спосіб закриваючи обличчя його маскою, нацисти виправдовували війну, антисемітизм, ідею панування “надлюдей” тощо.
Як бачимо, філософія відіграє значну роль у формуванні колективної свідомості, а значить впливає на поведінку суспільства. Ці дії можуть бути як конструктивними, так і деструктивними, залежно від ідеї, які панують навколо.

Woodstock Ukraine 2014: спогади


Нарешті настало справжнє літо: сесія завершилась, екзамени здані - свобода. Можна поїхати на котрийсь із чисельних фестивалів і гарно відпочити. Для тих, хто ще не вирішив на який саме, пропоную свої спогади про минулорічний фестиваль Woodstock Ukraine.
Цей фестиваль організовує благодійний фонд “Серце до серця” з метою популяризації ідей волонтерства та доброчинності, а тому вхід на фестиваль вільний. Можна подумати, що безкоштовні квитки означають погану музики, але це зовсім не так. Багато популярних гуртів ви тут не побачите, деякі імена ви почуєте вперше, але будьте певні - грають вони чудово. Завдяки співпраці з благодійним фондом “Wielka orkiestra świątecznej pomocy”, який проводить Woodstock в Польщі, організаторам вдалось привезти з-за кордону дійсно гарних музикантів. Це і Neil Taylor, Wild Pig, Death by Chocolate, Black powder toys, Offenssywa, Modivo. Серед українських виконавців виступили Ot vinta, Тінь Сонця. Panke Shava, Atmasfera. Цього року очікуються Mepi, Akute, Bahroma, 5 Vymir, Anebo, Atmasfera, Indytronics, Безодня, Piano, Натоліч.
Музикальна програма розпочиналась десь о 17:00. Перша з половина дня була заповнена різними майстеркласами, виставами, медитаціями, плаванням на байдарках і таке інше.
Тепер трохи про побутові умови. Місця для наметів достатньо. Душ був, але холодний. Особливий респект місцевим жителям, які дочекались останнього дня фестивалю щоб здійснити свій чорний замисел і вкрасти насос. З харчуванням був трохи напряг. Оскільки наметове містечко знаходиться на території заповідника, то палити багаття можна було лише в спеціяльних місцях, яких явно не вистачало.
Для місцевих фестиваль приніс гарний заробіток. Підприємливі селяни надавали за прийнятну ціну і теплий душ і гарну їжу. Найбільш хвацькі за тиждень до фестивалю встигли навіть відкрити магазин, який до верху заповнили пивом.
В цілому фестиваль видався захоплюючим. Я отримав море позитивних емоцій і щонайменше тиждень відчував крила за своєю спиною.
(photo: http://wifi-tmphotography.tumblr.com/)

Володар мух
  • Що читаєш?
  • “Володар мух” Вільяма Голдінга.
  • Про Вельзевула?
  • Прошу?
  • Володар мух на давньоєврейській звучить як “Вельзевул”.
  • Ні це про дітей.
  • Певно про дуже поганих дітей.
  • Якщо точніше, про те, як хороші діти стають поганими. Оповідь розпочинається з авіакатастрофи. Літак, який евакуює дітей через ядерну війну розбивається на самотньому острові, який міг би бути раєм. Спершу діти намагаються побудувати своє життя за зразком цівілізованого суспільства дорослих. Вони будують житла, проводять загальні збори, де вирішують важливі питання і чекають поки їх порятують. Вождем обирають Ральфа. Щоб подати сигнал пропливаючим повз кораблям діти вирішують постійно палити на горі багаття. В той же час, інша група на чолі з хлопцем на ім’я Джек, вирішує зайнятись полюванням на диких свиней. Вони виготовляють списи, розфарбовують обличчя сажею, сидять по засідках, бігають лісом, але ніяк не можуть вбити здобич. Ось тут починається конфлікт: Джек наполягає, що для успіху йому потрібно більше хлопців, аби оточити свиню і не дати їй втекти; Ральф говорить, що не може дати більше людей, адже вони чергують біля багаття. Тоді Джек залишає Ральфа і утворює власне плем’я. Після першого успіху на полюванні і загального частування м’ясом майже всі діти залишають Ральфа і переходять на сторону Джека. Лишається лише троє, один з яких - хлопець на прізвиська Хрюша, - має з собою окуляри - єдиний інструмент для розведення вогнища. Саме через них починається війна між племенами.
  • І чим все завершується? Хепіенд?
  • Не зовсім. Двох дітей вбивають. Щоб викурити Ральфа зі сховища, підпалюють ліс. Диму стає настільки багато, що його помічає капітан військового корабля і припливає на острів. Як бачиш, порятунку насправді не має. Війну між дітьми зупиняють дорослі, прибульці з іншого світу, які допустили зло більшого масштабу - ядерну війну.
Ця книга руйнує стереотип про невинність дітей. Як бачимо, зло живе в кожному з нас від народження. Хлопці бояться, що на острові може жити чудовисько, змій, який їсть людей, але насправді монстр живе всередині них.
Як бачиш, Голдінг не даремно отримав Нобелівську премію за цей роман в 1984 році.

Уоллес Стівенс
Про сучасну поезію

Поема розуму в акті віднайдення
того, чого буде достатньо. Вона не завжди мала
знаходити: сцену встановлено; вона повторює те,
що в сценарії. І тоді театр змінився
на щось інше. Його минуле було сувеніром.
Він мусив жити, вчити промову про місце,
він мусив відчути обличчя мужів свого часу і стріти
жінок свого часу. Він мав перейматись війною
і мав віднайти те, чого буде достатньо. Він мав
звести оновлену сцену. Він мав бути на сцені
і, як хтивий актор, повільно та
з медитацією говорити слова, що у вусі,
в найкращому вусі розуму, повторюють
точно, що воно хоче почути, при звуці,
який, невидима авдиторія слухає,

не для вистави, а для себе, виражені
в емоціях як двоє людей, як дві
емоції стають одним. Актор це
метафізик у темряві, що натягує
інструмент, натягує металеву струну, що дає
звуки, які проходять крізь раптову натягнутість,
що містить розум, нижче якого не можна спуститись,
вище якого не можна піднятись. Вона має
бути віднайденням задоволення, і може
бути хлопцем на ковзанах, жінкою в танці, жінкою,
що розчісує довге волосся. Поема про акт розуму.
(переклад М.Джужук)