Хрущі летять до лампи,
щоб обпалити крила та лапи,
і впасти на товсті спини,
борсатись, як навіжені.
З-за краю виходить сонце,
несміливо висуваючи диск.
Перших променів блиск
освічує з десяток невдах,
що досі не стоять на ногах.
Нарешті нам набридають їх безглузді спроби піднятись.
Ми повертаємо їх на живіт, переводячи кількість у якість.
Вони нерухомі, навіть не чути подих.
Нас охоплює тихий подив,
огортаючи наші серця.
Навіщо так прагнути сонця,
коли знаєш, що впадеш на спину
і захлинешся у власній слині
так і ставши на ноги?